Писати літературу, творити фіктивні всесвіти, імпровізувати персонажів-осіб тощо це вдосталь важка діяльність. Отут, у домислах чи змалюванні павутини переплету неіснуючого часу та простору, можливого заради тонкій уяві автора, часто можна потрапити в пошлість. Воднораз саме ця банальність іноді може стати добрим ґрунтом для окреслення досконалої мальовничості сукупності цілого твору. За умовою що у творі знайдеться й граціозних уривків, маю на увазі описи природи, довколишнього оточення чи психологічні риси персонажів, удале злиття різноманітності додасть твору загальної довершеності.
Отак, новела, роман або інший складний твір слід писати від простого до складного, накреслюючи на грані центральної деталі все більше додаткових деталей. Це ж один із загальновідомих методів, до якого піддається будь-який автор.


Методи

Викласти загальні ідеї твору на підставі простих речень, конструкцій, діалогів, тощо. Для прикладу візьму мій твір «Деталі»:
«- Спробуймо! сказала собі. Під оцим сонцем нічого нового вже і не знайдеться .» або «- Ми заблукали, зізнався, обходячи бурту сірого пір'я...», «- Ми забрели, сказала вона. І вже й карта нам не допомагає... - Це туристичні карти, перевидані, позбавлені відмічання не таких уже й важливих глухих кутів. Майже й закамарок якого ми оминули опівдні був опущений через певну мету: гадаю що зазначає свого виду жалюгідний засік, гнійну вену землянистого тіла.»
Оттакі прості конструкції зобов'язані спровокувати в підсвідомості читача зацікавленість. Згодом уже авторові слід піддаватись до більш складних описів. Він повинен довести читача до гіпотетичного стану летаргії ще й транси. В оті менти, читаючи, скажімо, абиякий там докладний опис того чи іншого кута можливої реальності, читач «засинає». А згодом появляється отаке: «- Ви нагадуєте мені пару яка врятувала мені життя, рівно рік тому, сказала дівчина.»
Щодо головних героїв то взагалі їх повинно бути не більше трьох. Четвертий, п'ятий або шостий персонаж повинен бути вдосталь малозначним. Тобто, він з'являється в крайніх моментах, як символ або продовження головних персонажів. Більш за трьох складних героїв розум людини просто не сприймає. У творі «Деталі» персонажем-дублікатом являється містичний вимисел дитини, яка одягає всілякі маски: дівчинка з ресторану, з узбережжя, тощо.
Описи героїв повинні обов'язково містити загальні риси його існування до менту з'явлення в павутині твору, перелік ключових подій яких повинен знати читач. У більшості випадків автор подає ім'я героя. Відносно другорядним персонажам, так би мовити, ключовим, я волію не йменувати їх. Вони ж тільки бляклі відтінки необхідної тайни. Містична дівчинка мого твору для мудрого читача являється бездоганним віддзеркаленням дочки головних персонажів, пари яка, опинившись у невідомім місті, в імовірній теперішності, поступово повертається в приховані тайни минулого.
Конфлікт це один із головних секретів прозової майстерності. Тут читач повинен знати хто чи що заважає персонажам досягти своєї мети. Водночас, саме за прозорою завісою конфлікту окреслюються зміни що відбуваються в результаті всіляких подій; події в яких герой бере участь, і які дорисовують те що являється основою цілого твору: фіктивність.
Іноді оці другорядні персонажі викликають появу інших персонажів: чоловік що появився з безодні моря. Хто він? Батько, колишній коханець, головний образ розв'язки твору? Та чи існує отой мореплавець який колись зник у водявій безкінечності?

Зміст твору

Щодо змісту твору, то я взагалі полюбляю піддаватись до всіляких переплетів побудованих за допомогою перехрестя простору та часу. Творю текст як амальгаму декілька окремих оповідань. Це ж, так би мовити, калейдоскоп у якім ті самі зображення щоразу, при новім перегляді, набирають інших штрихів.
Одна єдина сторінка твору на підставі вище згаданих засобів для мене займає приблизно тиждень. На початку появляються деякі ідеї. Згодом ці видумані ідеї втілюються в слова, речення чи лінгвістичні конструкції. У решті решт кінцевий результат подобає фотознімку якого я вийняв із неозорної затіненої підсвідомості.
Отож, при кінці, розумію що кожен опис героя я перетворив у розгорнуту історію з додаванням другорядних дрібних деталей. Підсумком кожної подробиці являється висновок. Потім складаю реєстр усіх сцен. Для цього використовую електронну таблицю (за допомогою комп'ютера) або рисунок-схему із зазначенням усіх можливих зв'язків між сценами, подіями, персонажами.
Епізоди розгортаються в абзаци, абзаци в допоміжні деталі, деталі утворюють жадану довершеність.